Томас Стернс Еліот. La figlia che piange

LA FIGLIA CHE PIANGE

O quam te memorem Virgo...*

На сам вершечок сходів ти злети,
Спрись об камінну вазу,
Промені сонця в косу заплети,
З болючим подивом стисни в руках
Жмут квітів, і об землю кинь одразу,
І обернись, хай жаль майне в очах, –
Але вплітай, вплітай проміння в коси.

Отак хотів би я, щоб він пішов,
Щоб так-ото вона стояла у розпуці,
Отак пішов би він
Як та душа, що з плоті понівеченої відлетіла,
Як розум, що втіка з зужитого вже тіла.
Повинен я знайти
Спосіб безмірно легкий і зручний,
Спосіб, обом нам криштально ясний,
Обманно простий, як усміх чи потиск руки.

Вона пішла, але з осінніми дощами
Вертає раз у раз, мої думки
Заповнює, доводить до нестями:
Квіти в руках, з квітами сплелись коси.
А що, якби не розійшлися їх стежки?
Де б я побачив жест цей, цю картину?
Химерні думи дотепер бентежать
Безсонну ніч, полуденний спочинок.



* О, як же мені звати тебе, Діво... (лат., з Верґілієвої „Енеїди”, I, 326).

Томас Стернс Еліот. «Порожні люди» / T. S. Eliot. The Hollow Men

ПОРОЖНІ ЛЮДИ

I

Ми люди-порожняки,

Ми – ганчір’яні ляльки,

Тулимось, хилимо

Головешки, набиті тринням. Ба!

Шепчемо щось,

Але наші сухі голоси,

Надто тихо і марно звучать,

Наче вітер у висхлій траві,

Наче мишка на битому склі

У холодному нашому погребі.

Обрис без форми, тіні без барви,

Немічна сила, порух завмерлий.

А всі ті, що, піднявши чоло, відійшли за межу,

Там де ще одне царство смерти, –

Нас вони спом’януть – або й ні –

Не як душі блудні, бунтівні,

А як порожніх людей,

Ляльок із ганчір’я.

ІІ

Очі, що я не смію стріти в сні, –

Там, у примарнім царстві смерти,

Вже не являються мені:

Там замість очей

Блиск сонця на уламках колонади,

Там – дерево віттям колише,

І в голосах,

Що ними вітер дише,

Більше далекої урочої принади,

Ніж у зорі, що гасне в небесах.

Нехай же не наближусь

До примарного царства смерти,

Нехай же й я зодягнусь

У вишукані маски:

Щуряча шкура, пір’я крука, схрещені киї,

У чистім полі

Нехай я погуляю, як гуляє вітер,

Не наближаючись –

Тільки не ця остання зустріч

У царстві сутінок.

III

Тут, на мертвій землі,

Кактусяній землі,

Ідоли кам’яні

Постають, і до них

Молитвують мерці, і зоря

Зблимнувши, гасне вгорі.

Тут усе, як і там,

Де ще одне царство смерти:

Прокидаєшся сам

О тій самій порі, коли ти

Від ніжности весь тремтиш,

І вуста, цілувати готові,

Шлють молитви камінним стовпам.

IV

Тут очей не побачиш,

Ніде, нічиїх,

В цій долині вмирущих зірок,

Ця пустельна долина –

Зламана щелепа наших утрачених царств.

Останнє місце зустрічі –

Навпомацки збираємось докупи,

Соромлячися слів,

На березі розбухлої ріки.

Невидющі ми доти, доки

Нам не являться знову очі

Мов та вічна зоря

Мов рожа о ста пелюстках –

У смерковому царстві смерти

Така лиш, одна лиш надія

Порожніх людей.

V

А ми все танцюєм танок

Круг колючого дерева груші,

Танок круг колючої груші,

О п’ятій годині ранку.

Між ідеєю

І реальністю

Між поривом

І діянням

Падає Тінь

Яко же Твоє єсть Царство

Між замислом

І сотворінням

Між почуттям

І сказаним словом

Падає Тінь

Життя-бо таке довге

Між любов’ю

І пожаданням

Між можливістю

І існуванням

Між суттєвим

І випадковим

Падає Тінь

Яко же Твоє єсть Царство

Яко же Твоє

Життя-бо

Яко же єсть

Так-то кінчається світ,

Так-то кінчається світ,

Так-то кінчається світ,

Не вибухом, а схлипом.

З англійської переклав Р. С.

ОЛЕКСА ВЕРЕТЕНЧЕНКО «ЗАМОРСЬКІ ВИНА». Поезії

Дні і ночі шумів океан,
Збираючи силу останню.
Каміння пливло,
Мерла риба від ран,
І кінця не було штормуванню.

Підіймалися смерчі — здавалося, там
Всі бурі проснулись минулі.
І сотні тривожних радіограм
Пронеслося по земській кулі.

Кораблі йшли на дно.
Не один капітан
Загинув, простріливши скроню...
Маленьку перлину створив океан

І поклав на жіночу долоню.

СКАЧАТИ ПОВНИЙ ТЕКСТ ЗБІРКИ

овзв.jpg

Хвилинка поезії

Дороті Паркер «Ультиматум»


Любовні тривоги втомлюють дуже,
І я – втомилась не на жарт,
Загляньмо ж наперед, мій друже,
Бо, може, й починать не варт.


Хоч як болить, я не зроню й сльозини,
Ночей безсонних годі вже мені,
Тому скажи, так або ні, мій милий,
Одно лиш слово: так чи ні!


Карти на стіл викладай, юначе,
Якщо в них – печаль і біль,
Тобі побажаю я щастя й удачі,
І перший же поїзд – мій.

Нащо терпіти, стиснувши зуби,
Серце жде радісних днів,
Зважуйся, так або ні, мій любий,
І хай буде
так або ні!

(с) переклав Р. С.

Антирелігійні карнавали в 1929 р. (з потижневих зведень ДПУ УСРР)

ОБ АНТИРЕЛИГИОЗНОМ КАРНАВАЛЕ

В ночь на 5-е мая с. г. «союзом безбожников» был организован антирелигиозный карнавал в городе Харькове. В карнавале принимали участие ячейки безбожников, комсомольские организации, комсомольцы воинских частей и юнсекции клубов.

По плану карнавала демонстрация должна была начаться в районных клубах в 8 часов вечера и к 12-ти часам собраться у центральных, где и закончиться массовым гулянием к 4-м часам утра. Благодаря слабой организации, карнавал прошел чрезвычайно бледно и вызвал громадное недовольство верующих и населения города Харькова вообще.

Collapse )

Книжка про «пацифікацію» 1930 року

Оскільки всі спроби боротися з розповсюдженням у мережі моєї книжки не увінчалися успіхом, лишається тільки приєднатися до цього процесу.

Отже, недавно вийшла: Роман Скакун. «Пацифікація»: польські репресії 1930 року в Галичині. - Львів: Видавництво УКУ, 2012. - 174 с

До 80-ї річниці так званої "пацифікації"...

Переглянутий і доповнений текст дослідження, яке невдовзі має вийти друком як брошура. Порівняно з варіянтом, який я викладав два роки тому, додано чимало матеріялу, зокрема уривки з рапортів каральних підрозділів.